Це був справжній російський письменник, перекладач імистецтвознавець, сучасник Достоєвського і Тургенєва. Григорович Дмитро Васильович (роки життя якого датуються з 19.03.1822 р по 22.12.1899 р) народився в селі Черемшина, що в Симбірської губернії. Широку популярність йому принесла повість «Село», більшу частину якої він присвятив опису щоденного побуту простого народу, у всіх його тяготи, злиднях і непривабливості. Він зробив це дуже життєво і майстерно без звичної величавості і прославлений. Так не звикли бачити свій народ слов'янофіли, тому вони угледіли в цій повісті приниження гідності російського народу.
Його батько був гусаром, вже у відставці керуючиммаєтком матері письменника графа В.А. Соллогуба. Мати Григоровича - Сидонія де Вармон - була дочкою французького рояліста, який загинув на гільйотині. Батька у письменника не стало дуже рано, про нього піклувалися мама і бабуся. Вони ж виховали його на французький манер. Маючи полуфранцузскіе коріння, Григорович погано говорив російською. Коли йому виповнилося 8 років, його відправили вчитися до французького пансіонат «Монігетті» міста Москви, після закінчення якого він продовжив отримувати свою освіту вже в Санкт-Петербурзькому інженерному училищі, куди вступив в 1836 році. Провчившись там до 1840 року і познайомившись з Ф. М. Достоєвським, він, розуміючи, що точні науки не для нього, перекладається в Академію мистецтв. Тут доля його зводить з Т. Г. Шевченка, а й в цьому навчальному закладі Григорович Дмитро Васильович не затримується.
Найперші його роботи такі як «Театральна карета», «Собачка», надруковані у відомому виданні, були досить слабкі саме в художньому плані.
Приблизно в 1841 році він знайомиться з Н. А.Некрасовим, який на той час займався видавництвом різних збірок, в тому числі альманаху «Перше квітня», в якому було надруковано твір відразу трьох авторів: Достоєвського, Некрасова і Григоровича, що носило назву «Як небезпечно віддаватися честолюбним снам». Потім там же вийшов розповідь «Штука полотна» (1846 г.), яке стало вже самостійним твором письменника. В «Литературной газете» Григорович друкував свої невеликі нариси, а в «Північної бджолі» - фейлетони.
У 1842 році Григорович Дмитро Васильовичвлаштовується в дирекцію імператорських театрів, де в середовищі літераторів він знаходить собі знайомих і друзів. З 1845 він тісно співпрацює з Н. А. Некрасовим у видавництві, що публікує альманах «Фізіологія Петербурга», який випустить нарис Григоровича «Петербурзькі шарманщики» (1845 р)
Цікавим є той факт, що письменник, трохи знаючи пропобут селян, будучи в гуртку Бекетова, в свої 23 роки береться писати велику повість «Село» (1846 г.), трохи пізніше вона буде надрукована в «Вітчизняних записках». Зазначений критиком Бєлінським, письменниками Салтиковим - Щедріним і Толстим, Григорович набуває популярності.
У 1847 році він пише повість «Антон-Неборак» ідрукує її в «Современнике». Критики і письменники з одностайним схваленням сприйняли цей твір. Григорович набуває літературне ім'я і створює ряд коротких повістей, описавши в них вже столичне життя.
Далі в 1852 році будуть «Польові дороги», в1853 році - «Рибалки». Його твори не залишаться непоміченими в тогочасних літературних колах. Понабравшись досвіду, він за дорученням міністерства морського транспорту з 1858 по 1859 роки подорожує по Європі і пише ряд нарисів, яким пізніше дасть назву «Корабель Ретвізан».
У 60-х роках в журналі «Современник» назрілорозкол між молодими письменниками-дворянами і радикальними різночинцями. Григорович приєднався до першої групи і був змушений покинути редакцію. Чернишевський - лідер радикалів, розкритикував Григоровича і Тургенєва, який висловив свою думку в статті «Не початок чи зміни?». З цієї пори вони стали ворогами.
З 1864 року Григорович Дмитро Васильович, чи незнаходячи спільну мову з сучасністю, з головою поринає в роботу, адже тоді він працював секретарем «Товариства заохочення мистецтв». За ці праці йому була подарована довічна пенсія і чин дійсного статського радника.
В середині 80-х він знову береться за літературну творчість і створює повісті «Гутаперчевий хлопчик» (1883 г.), «Акробати благодійності» (1885 р).
В останні свої роки він займається написанням«Літературних спогадів» (1893 р), де для майбутніх поколінь малює портрети Л. Толстого, І. Тургенєва та інших класиків, з якими йому довелося спілкуватися в житті.
Григорович помер 22 грудня 1899 року в Петербурзі. Його поховали на Волковому кладовищі.
Нижче наведемо перелік його творів:
1845 р.- «Петербурзькі шарманщики».
1 846 р.- «Штука полотна».
1846 г. - «Село».
1847 г. - «Антон-Неборак».
1848 г. - «Бобир».
1848 г. - «Капельмейстер Сусликов».
1849 г. - «Пригода Накатова».
1849 г. - «Чотири пори року».
1852 г. - «Смедовская долина».
1852 г. - «Польові дороги».
1852 г. - «Мати і дочка».
1853 г. - «Рибалки».
1854 г. - «Перехожий».
1855 г. - «Свістулькін».
1855 г. - «Школа гостинності».
1856 г. - «Орач».
1855-1856 рр. - «Переселенці».
1860 г. - «Пахатнік і бархатнік».
1864 г. - «Два генерала».
1883 г. - «Гутаперчевий хлопчик».
1885 г. - «Акробати благодійності».
1893 г. - «Літературні спогади».
Ось основний список літературних шедеврів,який залишив своєму майбутньому поколінню Григорович Дмитро Васильович. Твори цього письменника змушують мислити, співпереживати і переоцінювати життя, романтизму тут не побачиш, суцільний реалізм.
