Казки - універсальний і ефективний спосібпізнання світу і виховання для дитини. Легка форма, захоплюючий сюжет, спеціальні форми і усталені слова - все це допомагає дорослим донести до малюка найважливіші істини, використовуючи доступний для нього мову.
Казки про тварин відносять до найдавніших видів. У них світ, де звірі, птахи, риби і комахи можуть говорити, представлений як алегоричне відображення людського. Тварини нерідко стають втіленням наших пороків - боягузтво, дурість, хвастощів, жадібності, лицемірства, крутійства.
Серед інших популярних героїв народних казококрему групу займають заєць, жаба і миша. У творах вони виступають як слабкі персонажі. Їх незахищеність може бути обіграна як з позитивною, так і з негативного боку. Наприклад, в казці «Заєць-хвалько» (або «Заєць Хваста») беззахисне тварина виступає як негативний герой, який повинен усвідомити неправильність своєї поведінки.
В описі дійових осіб проявляєтьсяіносказання: манера поведінки звірів часто викликає асоціації з людським способом життя, змушує дитину знаходити ці зв'язки і вчить його критично оцінювати ті чи інші ситуації, робити висновки.
Казки містять свій, особливий гумор. Він не завжди яскраво виражений, а часом криється в смішних і безглуздих ситуаціях (хоробрий заєць-хвалько ховається від ворони під кущем).
Цей вид народної творчості передає ідеякі особливості мови: усталені форми слів (жили-були, ось і казочці кінець і т. д.), своєрідність побудови (усна форма нерідко сприяє тому, що казка повністю складається з діалогів).
Твір «Заєць-хвалько» розповідає пробоягузливому зайчикові, який в зимову пору року повинен був добувати собі їжу, крадучи овес у селян. Коли він в черговий раз прибіг на тік, то знайшов там велика кількість своїх побратимів.
Щоб виділитися серед них, зайчик почав голоснохвалитися: «А у мене, хлопці, не вуса, а вусища, а у мене не лапки, а лапи, а у мене не зубки, а зубіщі, і я нікого на цьому білому світі не боюся - ось який я молодець!»
Решта косоокі, зустрівши після цьоготітоньку-ворону, переказали їй почуте. Та, в свою чергу, стала розповідати про це всім, кого зустрічала, але ніхто не хотів вірити їй. Тоді ворона вирішила відшукати хвалька і зрозуміти, чи не бреше він.
Зустрівши зайця, тітонька почала розпитувати його і дізналася, що косою все вигадав. Ворона взяла з хвалька слово, що більше він так робити не стане.
Одного разу тітонька сиділа на паркані, коли на неїнапали собаки. Заєць вирішив врятувати її і здався, щоб пси помітили його і погналися за ним. Бігав він швидко, так що собакам не могли наздогнати. А ворона після цього стала кликати його НЕ хвальком, а сміливців.
Заєць-хвалько на початку казки постає якнегативний герой, який ставить себе вище за інших. Його образ несе особливу важливість, оскільки діти схильні перебільшувати в своїх розповідях навколишнє їх дійсність, щоб здаватися цікавіше, ніж їхні друзі.
Зміна зайця, усвідомлення своєї неправоти допоможе дитині зрозуміти, що подібна поведінка не приведе ні до чого хорошого, а ось допомогу товаришам представляє справжню цінність.
Російська народна казка «Заєць-хвалько» маємораль, яка вказана в кінці твору. У ній йдеться про те, що слова, не підкріплені вчинками, не можуть бути доказом. Тільки справи здатні найкраще розповісти про людину. Добра казка з легким, але повчальним сюжетом стане кращим союзником у вихованні дитини.
