Займенники не мають категоріальної семантики абограматичної оформленості, які б їх узагальнювали. З цієї причини і граматичного класу вони не утворюють. Однак за традицією все ж виділяють окремо і займенник як частина мови.
У мовознавстві досі немає одностайності з цього приводу. Наприклад, такі лінгвісти як Л. В. Щерба і А. М. Пєшковський займенник як частина мови не розглядають.
У шкільній практиці теж є свої особливості. У ній не зараховують до них займенникові прислівники, їх відносять до власне прислівники (там, тут, як, туди, так).
На сучасному етапі існує безлічописових граматик російської мови (навіть академічних), в яких, наслідуючи В. В. Виноградову, розглядається тільки те займенник як частина мови, яке співвідноситься з вживання з іменником. Це так звані займенникові іменники. Насправді, їх категорії числа, відмінка і роду не зовсім збігаються. А моделі відмінювання з іменниками вони мають взагалі різні. Пропозиції з займенниками даного типу (крім слів сам, один) не зливаються, як правило, з невідособленими визначеннями.
Однак і така думка про те, який статусзаймає займенник як частина мови, представляється мало аргументованим. Відмінності між займенниковими іменниками і власне іменниками є пояснення. Адже морфологічні категорії останніх нерозривні з лексичним значенням слів, а значить, і в іншої частини мови вони повністю реалізуватися не можуть.
Абсолютно всі займенникові слова об'єднуються водин лексико-семантичний клас. Кожне з них одночасно відноситься і до класу займенників, і до тієї частини мови, яка відповідає його граматичної оформленості. Відповідно, кожне з них має і местоименное значення, і значення категорій тієї частини мови, до якої відноситься.
Займенник слова мають свою специфіку:
1) Вони вказують на ознаки і предмети, але їх не називають, тобто, речового значення у них немає.
2) займенники корінь, а не граматична оформленість визначає местоименное значення.
І ще одна особливість дозволяє відрізнити їх відінших частин мови. Їх семантика вже за своєю природою спрямована на «я», тобто на суб'єкт говорить. На це вказав в одній зі своїх робіт і А. М. Пєшковський. Він зазначив, що в російській мові є такі частини, які виражають ставлення мовця і мислячого до того, про що він говорить і мислить. Займенники спочатку орієнтовані на мовну ситуацію. А ті, які відносяться до першого і другого особі, ще й називають безпосереднього учасника бесіди.
Спираючись на зазначені вище ознаки, можна зробити висновок про те, що займенники становлять певну групу слів, яка майже не поповнюється, замкнута.
Об'єднуються вони і відрізняються від інших частинмови і синтаксичним властивістю. Займенники виконують роль слів-заступників, не мають постійного синтаксичного місця. Це означає, що вони займають позиції інших самостійних частин мови.
Займенники в розмовній мові практично завждивиділяються інтонацією. На листі це проявляється розстановкою відповідних знаків пунктуації. Найчастіше зустрічається написання тире після займенників особистих тоді, коли вони виконують в реченні роль підмета, а іменники в називному відмінку - роль присудка. Це відбувається в таких випадках:
1) При необхідності виділити займенник логічно: Він - винуватець того дійства!
2) При протиставленні: Я плачу, страждаю, а ти - холодна!
3) При зворотному побудові слів: Адже герой цей - я.
4) Коли частини пропозиції паралельні за структурою: Ми - переможці та судді. За нами - честь і торжество!
