Покарання являє собою кару, примусовепозбавлення особи, яка вчинила протиправний вчинок, будь-яких благ. При призначенні покарання суди повинні взяти до уваги безліч обставин: ступінь небезпеки і тяжкість діяння, індивідуальні особливості порушника, що пом'якшують і обтяжують фактори.
Законодавством передбачені різні видипокарань. Призначення покарання здійснюється строго у відповідності з нормами права. Будь-яка санкція повинна бути співмірна скоєного діяння. Разом з тим всі види покарань несуть в собі елемент відплати, але за змістом йому не тотожні. В іншому випадку, наприклад, вбивцям призначалася б смертна кара.
Покарання бувають:
Тим часом в законодавстві передбаченісанкції, що мають подвійну природу. Вони можуть бути і основними, і додатковими. Такими покараннями є, наприклад, штраф, заборона на заміщення посад або ведення певної діяльності. Основними такі санкції вважаються, якщо передбачені у відповідних статтях Особливої частини.
Санкції розрізняються також залежно відсуб'єкта правопорушення. Вони можуть бути спеціальними або загальними. Призначення покарання, як вище говорилося, залежить від різних обставин. Спеціальні санкції ставляться посадовим особам, військовослужбовцям. Загальні покарання передбачені для всіх інших осіб.
Санкції можуть бути пов'язані з виправнимвпливом. В цьому випадку винні ставляться в такі умови, при яких має місце постійне виховний вплив. До таких санкцій, зокрема, можна віднести виправні роботи, арешт, обмеження по службі тощо.
КК є єдиним законодавчим актом,згідно з яким особам, винним в злочинах ставляться санкції. При цьому жодна з них не може призначатися при недоведеності провини. У 10 главі КК закріплені норми, що визначають конкретні види, розміри і терміни покарань. Призначення санкцій здійснюється на підставі ряду принципів:
Він забезпечує належну оцінку правильностіобраних заходів. Справедливість реалізується у всіх правилах призначення покарання, втілюється в сукупності норм кримінального права. З позиції загальної теорії справедливої вважається санкція, яка одночасно і законна, і доцільна, і гуманна, і раціональна. Це забезпечується за рахунок диференціації покарань в нормах і індивідуалізації при винесенні вироку.
Вона виражена в законодавчому поділі кримінально-правового впливу в статтях КК. У Загальній частині Кодексу вона здійснюється за допомогою:
У Особливої частини диференціація виражається у встановленні:
Вона передбачає максимальну адаптацію заходи, що обирається судом, до цілей санкції, облік рівня небезпеки діяння, особливостей особи винного, пом'якшуючих та обтяжуючих факторів.
У межах, встановлених в законі, припризначення кримінального покарання суд конкретизує його. При цьому спирається він на критерії, сформульовані у відповідній нормі КК. Свій висновок суд висловлює у вироку.
Індивідуалізація і диференціація покарання -тісно взаємопов'язані поняття. Диференціація в конкретній справі опосередковується через індивідуалізацію. Визначення міри впливу передбачає суворі рамки суддівського розсуду.
Призначення кримінального покарання здійснюється відповідно до правил, викладених 60 статтею КК. Згідно з нормою, санкції ставляться:
Призначення покарання більш строго виду з числа передбачених в нормі, допускається тільки тоді, коли менш сувора санкція не забезпечує досягнення цілей залучення особи до відповідальності.
Застосування зазначених почав в сукупності дозволяє винести винному справедливий, обґрунтований, законний вирок.
У 1 частини 60 статті КК міститься вказівка намежі санкцій, передбачені в статтях Особливої частини. Це означає, що при призначенні кримінального покарання судові інстанції зобов'язані застосовувати саме ті види заходів і в таких рамках, які закріплені в нормах. Суд при цьому не має права перевищувати максимальний розмір санкцій за жодних обставин.
Якщо мінімальна межа не вказано в статті, тойого слід визначати з урахуванням положень, закріплених Загальною частиною Кодексу. При цьому він не може бути нижче межі, встановленої для відповідного виду санкції в Особливої частини.
Законодавець, таким чином, констатує, щоключовою ланкою при визначенні рамок караності діяння виступає кримінально-правова санкція. Отже, для поставлення справедливої міри суду необхідно звернутися до аналізу змісту норми. Крім цього, важливе значення має вивчення узагальнюючих матеріалів про практику призначення покарань. Багато кримінальні справи мають схожі риси. У зв'язку з цим у судовій практиці вироблені єдині підходи до їх вирішення. Їх використання дозволяє істотно скоротити час розгляду. Разом з тим суд в при розгляді будь-якої справи необхідно враховувати конкретні обставини і на підставі їх аналізу формулювати свої висновки. Узагальнюючі матеріали слід розцінювати як допоміжний інструмент.
У 3 частини 60 статті КК виділені основні критеріїпризначення покарання. Ними є ступінь і характер суспільної небезпеки діяння і особистість причетного до нього суб'єкта. Як засіб конкретизації даних критеріїв виступають пом'якшують і обтяжують фактори.
Небезпека злочину - властивість, що виражаєспрямованість діяння на заподіяння шкоди об'єкту кримінально-правової охорони. Її ступінь і характер виступають в якості показників, за допомогою яких суд дає якісну і кількісну оцінки посяганню.
Характер небезпеки встановлюється заприналежності злочину до конкретного роду. Він виражається за допомогою визначення елементів складу діяння. В характері небезпеки відображаються якісні ознаки посягання. У зв'язку з цим суди, відволікаючись від обставин справи, використовують різні підходи при призначенні покарання суб'єктам, винним в тяжких і особливо тяжких діяннях (розбої, вбивстві, зґвалтуванні та ін.), І громадянам, які вчинили злочини середньої та невеликої тяжкості.
В ступеня небезпеки відбивається кількіснаоцінка посягання. Її визначення здійснюється з урахуванням сукупності обставин, при яких злочин мав місце. Пленум ВС в Постанові № 20 від 29 Жовтня. 2009 р дав роз'яснення з цього питання. Суд, зокрема, вказав, що ступінь небезпеки характеризується способом вчинення діяння, рівнем збитків або тяжкістю наслідків, роллю винного при співучасті.
Характер небезпеки зумовлює переважновид покарання, який буде призначений за конкретне діяння. Ступінь небезпеки впливає головним чином на вибір терміну (розміру) санкції в рамках конкретного виду заходів.
Це поняття вважається збірним.Воно охоплює соціальну сутність громадянина, його біологічні, психічні особливості. При призначенні покарання до уваги береться ставлення суб'єкта до праці, громадського обов'язку, навчання, його поведінку в побуті і на робочому місці, стан здоров'я, відомості про судимості, сімейне, майновий стан. Враховуватися, таким чином, повинні дані, що характеризують громадянина не тільки з позитивної, а й з негативного боку. До останніх, зокрема, можна віднести відомості про зловживання спиртним, ухиленні від суспільно корисної діяльності, поганих відносинах з близькими, колегами та ін.
Інформація, що дає уявлення про особистістьвинного, дозволяє в ряді випадків істотно скорегувати розмір і вид обирається для неї санкції. У відповідних ситуаціях ці відомості можуть мати значний вплив на позицію суду. В результаті громадянину може бути поставлено не покарання, а інші заходи: умовне засудження, примусове лікування, відстрочка виконання покарання та ін.
У 60 статті закріплені загальні правила призначенняпокарання, тому норма не поширюється на Зокрема, можливі відхилення від класичної схеми: діяння скоєно виконавцем, одинично, закінчено.
На практиці часто мають місце злочину,пов'язані з множинністю епізодів або перервані за обставинами, не залежних від винного на етапі замаху (приготування), або вчинені кількома особами. Такі випадки регламентуються положеннями статей 30, 33, 69, 70. Безумовно, загальні положення поширюються і на приватні випадки. Однак специфіка полягає в тому, що слід застосовувати норми, що конкретизують їх.
Воно має особливе значення при призначенніпокарання. Ця сфера людської діяльності не піддається (в усякому разі в даний час) повної конкретизації. У зв'язку з цим ключову роль відіграє уявлення судді про право: зміст кримінальних норм, особливості їх практичного застосування, механізм поставлення справедливого і обгрунтованого покарання на підставі критеріїв, закріплених в законодавстві.
Дефекти професійної правосвідомості осіб,розглядають справи, призводять до помилок при винесенні вироків. Це, в свою чергу, негативно відбивається на правозастосовчій практиці, завдає шкоди авторитету суду.
У чинному законодавстві передбачено:
В даний час діє доповнена редакція62 статті КК, в якій закріплені особливості поставлення санкцій при укладенні досудової угоди стороною захисту та обвинувачення. Учасники процесу узгоджують дії, які належить вчинити особі, причетному до посягання, умови його відповідальності в залежності від виконання угоди.
При наявності такої домовленості і пом'якшуючихобставин, закріплених пунктами "п" або "до" 61 статті, за відсутності обтяжуючих чинників розмір (термін) покарання не повинен бути більше 1/2 максимальної межі самої суворої санкції, встановленої у відповідній нормі Кодексу.
Суд має право призначити більш м'яке покарання принаявності виняткових обставин. Згідно 2 частини 64 статті, ними можуть вважатися як окремі пом'якшувальні фактори, так і їх сукупність. Виняткові обставини можуть стосуватися особи винного, його ролі в злочині, поведінки під час або після посягання, мотивами, цілями діяння та ін. При цьому необхідно встановити, що виявлені фактори вказують на істотне зниження ступеня небезпеки злочину і особи громадянина, яка його вчинила.
Ще однією підставою для пом'якшення покараннявиступає активне сприяння особи, учасника в груповому посяганні, його розкриттю. При винесенні вироку суд повинен вказати конкретні дії, які вказують на бажання винного співпрацювати зі слідством.
Якщо у відповідній частині норми КК закріпленодовічне тюремне ув'язнення або смертна кара, вони застосуванню не підлягають. Інше покарання ставиться в рамках санкції відповідної статті Кодексу.
В інших випадках розмір заходи відповідальності неповинен бути більше 2/3 максимального розміру (терміну) самого строго покарання. Наприклад, по 1 частини 105 статті, винному загрожує до 15 років в'язниці. Але при винесенні присяжними вердикту про поблажливість він може бути засуджений але лише на 10 років.
При застосуванні правил про поставленні санкцій в такихвипадках слід врахувати, що обтяжуючі обставини, закріплені 63 статтею КК, до уваги не беруться. Відповідне розпорядження міститься в 4 частини ст. 65.
Зобов'язання покарання при незавершеному посяганні здійснюється за правилами 66 статті КК. У нормі закріплено 3 положення:
Їй відповідає множинність покарань,оскільки за кожне злочин винний повинен бути покараний. Про сукупністю злочинів йдеться в 69 статті КК. При цьому в законі закріплена можливість призначення покарання і за сукупністю вироків.
У першому випадку зобов'язання санкції здійснюється вдва етапи. На першому суд визначає санкцію за кожне діяння окремо. На другому етапі встановлюється остаточне покарання за все посягання в сукупності.
У ст.69 присутній вказівку на поглинання або складання санкцій. Перше передбачає, що більш суворе покарання охоплює менш суворе. Якщо за окремі діяння особі поставлені санкції одного виду, більш суворим буде вважатися той, у якого термін (розмір) більше. Якщо покарання різного виду, визначення строгості здійснюється з урахуванням місця, яке їм відведено в переліку. Якщо за окремі діяння громадянину поставлені однакові санкції (припустимо, по року в'язниці), вони один одного не поглинають. У таких випадках остаточна санкція визначається шляхом складання термінів.
Правила зобов'язання санкцій за правопорушеннязакріплюються в КоАП, а також регіональному законодавстві, що регламентує адміністративну відповідальність. У статтях Кодексу встановлюються конкретні види заходів відповідальності і допустимі їх межі.
Процесуальним підставою для поставлення санкції правопорушника виступає постанову про призначення адміністративного покарання. Воно виноситься виключно уповноваженими на те посадовими особами.
На практиці досить часто виникає питання:зобов'язане особа, щодо якої винесено постанову про призначення покарання, виконати приписи норми, за невиконання якого воно було притягнуто до відповідальності за КпАП? Безумовно, має. Необхідно чітко розуміти, що призначення адміністративного покарання не звільняє суб'єкта від виконання обов'язків.
При поставленні санкцій фізособі враховуються:
При винесенні постанови про призначення покарання уповноважена особа приймає до уваги наступні індивідуальні характеристики винного:
При поставленні санкції юрособі також враховуються характер правопорушення, фінансовий стан, що пом'якшують і обтяжують відповідальність обставини.
